Травень 1925 року, село Блиставиця під Києвом. У хату Марка Католиченка вселяється вчитель і живе там місяць. Він майже не ставить прямих запитань – просто слухає, як говорять господиня, стара баба, невістка Пріська. Записує кожну форму слова. Цього чоловіка звали Петро Гладкий, він народився в Батурині 1890 року, і його місячне гостювання в чужій хаті через три роки стане науковою працею, яку досі згадують у бібліографіях української діалектології.
Батурин, у якому він народився 28 червня (10 липня) 1890 року, давно не був столицею. Колишня гетьманська резиденція стала центром волості Конотопського повіту Чернігівської губернії – містечком, яке в другій половині XIX століття лишилося осторонь залізниць і жило тихо.
Старший брат Микола народився за пʼять років до нього, 1885-го, у Борзні – про нього ми писали на початку серпня. Майбутній співробітник Інституту української наукової мови, автор книжки «Наша газетна мова». Два брати з Чернігівщини, обидва мовознавці. Обох поглине той самий 1937 рік.
Вищої освіти Петро не закінчив – так і записано і в енциклопедії, і в довідці про його реабілітацію: «освіта незакінчена вища». Працював пасічником. Учителював у школах Київщини та Житомирщини.
Перші його записи зроблено влітку й восени 1920 року в Нехворощі на Житомирщині – великому колишньому містечку біля річки Гульви, де селяни восени підробляли на цукроварні. Головним співрозмовником Гладкий обрав господиню Оксану Мусіївну Верезумську – «неписьменна, але вельми розумна жінка», як він напише про неї.
Ті матеріали він передав до Комісії для складання словника живої української мови – і вони пролежали там майже десять років, «чекаючи на сприятливіші для друкування обставини». Це його власне формулювання.
Тим часом він знайшов друге село. У травні 1925-го оселився в Блиставиці в родині Католиченків, улітку 1926-го – у родині Артема Стратієнка. Перевіряв в одних те, що записав в інших. Уточнював, порівнював із мовою сусідніх Мироцького й Лубʼянки.
Він занотував і те, кого саме слухав: «За обʼєкти для спостережень мені правили найбільше неписьменні жінки».
Найцікавіше в тій студії – сам метод.
Прямих запитань Гладкий уникав: людина, яку питають «а як у вас кажуть?», починає говорити не так, як зазвичай. Тому він вигадав обхідний хід. Коли треба було зʼясувати, як у селі скажуть про жебрака, що обійшов усі двори, він довго розповідав це описово: прийшов старець у село просити хліба, зайшов в одну хату, далі в другу, далі в третю. А потім питав: що у вас сказали б коротко за того старця?
Відповідь була: «да якже ж, хата в хату ходив!»
Цю сцену він сам описав у своїй студії – разом із подякою обом родинам, які «цілком свідомо поставилися до моєї праці й допомагали, чим могли».
Робота «Говірка села Блиставиці Гостомельського району на Київщині» вийшла 1928 року в першій книжці «Українського діялектологічного збірника» – видання Історично-філологічного відділу Академії наук. Сторінки 93–141: фонетика, морфологія, синтакса, зразки живої мови зі спрощеною транскрипцією, яку він докладно пояснив на початку.
Наступного року в другій книжці збірника нарешті надрукували й Нехворощу – ті самі записи 1920-го, перероблені, за його словами, «за згодою високоповажаного В. М. Ганцова». Ще була стаття про дієслівні форми з дж, ж, дʼ у «Записках Маслівського сортонасіннєвого технікуму» за 1927 рік.
Імена навколо його публікацій варто прочитати уважно. Діялектологічну комісію очолював академік Агатангел Кримський. Другу книжку збірника редагували Кримський і Олекса Синявський. Класифікацію говорів, на яку Гладкий спирався, склав Всеволод Ганцов – той самий, з чиєї згоди готували до друку нехворощанські записи.
Синявського розстріляють 1937 року. Кримський помре 1942-го в казахстанському засланні.
Від 1926 року Гладкий викладав українську й російську мову та літературу в Маслівському сортонасіннєвому технікумі на Миронівщині – закладі, який наприкінці двадцятих офіційно став інститутом селекції та насінництва. Там працювали люди, які вивели пшеницю «Українка 0246». 1 вересня 1937 року інститут закрили й повернули до статусу технікуму. Його викладачів заарештовували одного за одним: ґрунтознавця Олексія Філіповського розстріляли 1938-го, професор Володимир Колкунов загинув невідомо де.
Петра Гладкого заарештували 1937 року – за звинуваченням у належності до контрреволюційної націоналістичної групи. У картці, складеній для книги «Реабілітовані історією», його останнє місце проживання – село Маслівка Миронівського району, професія – викладач на сільськогосподарських курсах.
20 листопада 1937 року трійка при УНКВС по Київській області винесла вирок: розстріл. Виконали його 2 грудня. Місце поховання невідоме.
Йому було сорок сім. За даними Українського мартиролога ХХ століття, удома лишилися дружина Євгенія Йосипівна, 1904 року народження, і донька Марія, 1926-го.
Того ж 1937-го зник і брат Микола – за спогадами його приятеля Костя Туркала, «у самий розпал єжовщини безслідно зник у застінках НКВД». Реабілітували Петра Гладкого 1989 року, через пʼятдесят два роки після пострілу.
Найдивніше в цій історії – що записи вціліли. Дві книжки збірника стоять у бібліотеках і оцифровані; будь-хто може відкрити сторінку 97 і прочитати, як батуринець пояснює свій метод.
А разом із методом там назавжди лишилися імена людей, яких ніхто інакше не запамʼятав би: Марко Католиченко, Артем Йосипович Стратієнко, Оксана Мусіївна Верезумська. Неписьменні селяни, які терпляче пояснювали вчителеві з Батурина, як у них кажуть коротко.
Джерела:
Енциклопедія Сучасної України, стаття «Гладкий Петро Дмитрович» (О. О. Тараненко) – https://esu.com.ua/article-30326
Енциклопедія Сучасної України, стаття «Гладкий Микола Дмитрович» – https://esu.com.ua/article-30322
Український діялектологічний збірник, книжки I–II, Київ, 1928–1929, скан видання – https://archive.org/details/dialzb-I-II
«Реабілітовані історією. Київська область», книга 2, с. 562 – https://www.reabit.org.ua/files/store/Kuivsk.kn.2.pdf.pdf
Вікіпедія, «Гладкий Петро Дмитрович» – https://uk.wikipedia.org/wiki/Гладкий_Петро_Дмитрович
Історія Маслівського аграрного закладу – http://matbnau.in.ua/museum/history.pdf
Наша стаття про брата, Миколу Гладкого з Борзни – https://borznaborzna.mmedia.com.ua/hladkyi-mykola-borzna/
Світлини: скани «Українського діялектологічного збірника» (archive.org), Wikimedia Commons
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Батурина, шкільні фотографії чи документи родини Гладких – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Батурин» / «Місцеві медіа»