Хлопець із Батурина, який через сибірське заслання, Кубань, Камʼянець, Львів, Швейцарію, Сербію, Болгарію і США опинився в Англії і там помер у рік падіння трьох імперій: історія Василя Маслова-Стокоза

1866 рік, містечко Батурин Конотопського повіту Чернігівської губернії. У родині Маслових-Стокозів народжується син Василь. Рік-два після його народження через Конотоп проклали залізницю Курськ – Київ, і колишня гетьманська столиця отримала швидкий зв’язок зі світом – Києвом, Харковом, Петербургом. А за тридцять років по цій залізниці син Маслових виїде з Батурина назавжди. Далі – Прилуцька гімназія, учителювання у Борзні, революційний рух, арешт і заслання у Західний Сибір. Потім Кубань, Камʼянець-Подільський, Австро-Угорщина, Швейцарія, Сербія, Болгарія, Сполучені Штати. Смерть у Великій Британії 1918 року. Сім країн, три континенти. І літературний псевдонім, який він проносить через усю цю географію, – «В. Батуринський».

Батурин другої половини XIX століття – це містечко без столичного блиску. Після знищення Меншиковим у листопаді 1708-го минуло понад півтораста років, Гетьманщину ліквідувала Катерина II ще у 1764-му, палац Розумовського стояв без даху і вікон. Для середньої освіти батуринські хлопці їздили у сусідні Ніжин, Конотоп, Чернігів або Прилуки. Василь Маслов-Стокоз обрав Прилуки – там і закінчив гімназію на початку 1880-х.

Далі – учителювання у Борзні, повітовому містечку Чернігівщини, на батьківщині Пантелеймона Куліша. 1880-ті на Лівобережжі – це ще живе середовище українофільських гуртків, відлуння Старої Громади, нелегальні читання, народовольські впливи. У Борзні молодий учитель пристав до революційного руху. Конкретна організація у відкритих джерелах не названа – але результат звичайний для того часу: арешт і адміністративне заслання. Місце – Західний Сибір, Акмолінська область, тобто тодішні південно-західні межі імперії, територія нинішнього центрального Казахстану.

Після заслання повернутися в Чернігівщину не дали. Маслов-Стокоз опинився на Кубані, в Катеринодарі, далі у Камʼянці-Подільському. А наприкінці 1890-х – зробив крок, який змінив його життя: емігрував до Австро-Угорщини, у Львів. Серед наддніпрянських українців, які тоді виїздили за кордон у пошуку культурного повітря поза імперською цензурою, він був одним із десятків: Михайло Грушевський переїхав до Львова 1894-го на кафедру історії, Олександр Кониський, Пантелеймон Куліш мандрували туди регулярно. У Львові у 1898 році заходами Наукового товариства імені Шевченка почав виходити «Літературно-науковий вісник» – редактором був Грушевський, співредактором Іван Франко. Львів перетворився на український інтелектуальний хаб.

У це коло потрапив і Маслов-Стокоз. Найточніший підтверджений слід – антологія «Акорди: Антологія української лірики від смерті Шевченка», яку в 1903 році у Львові впорядкував і видав Франко. На сторінці 230 там – поезія «Пісня пісень» за підписом В. Маслова-Стокоза. Сам факт включення в цей корпус означав, що Франко вважав автора частиною українського ліричного канону.

Паралельно з українською поезією Маслов-Стокоз писав російською – історико-публіцистичні книги, що вписувалися у широке коло демократичної російської думки кінця XIX століття. 1904 року в Петербурзі вийшла його праця «А. И. Герцен, его друзья и знакомые». Того ж року – «К истории 14 декабря 1825 года», про декабристів. 1905-го – «Польские планы 1876–1877 гг.». 1911-го – «Западники 40-х годов». У цих книжках він працював з тим самим матеріалом, що й більшість російських лібералів: історія опозиційної думки, декабристи, Герцен, західники, польське питання.

Від кінця 1890-х починається остання і найдивніша частина життя батуринського хлопця. Після Львова Маслов-Стокоз живе у Швейцарії, у Сербії, у Болгарії, у Сполучених Штатах. За українською Вікіпедією – пропагує українську літературу за кордоном. На якомусь етапі осідає в Англії, одружується з Дорі Весс, має двох дітей. Саме в Англії він і помирає у 1918 році – у розпал першої хвилі іспанки, у рік, коли падають одразу три імперії: російська, австро-угорська, османська. Особистий архів Маслова-Стокоза сьогодні зберігається у Міжнародному інституті соціальної історії (IISH) в Амстердамі.

Те, що ми не знаємо про Маслова-Стокоза, майже так само красномовне, як те, що ми знаємо. Точна дата народження – невідома: метричні книги Батуринських парафій за 1866 рік потребують окремого пошуку в архіві. Невідоме походження другої частини прізвища. Невідомий точний рік арешту, конкретна організація, тривалість заслання. Невідомий точний рік переїзду до Англії, невідомі місто й обставини смерті. Фотографії автора, видається, не збереглось – ні в українських бібліотеках, ні в електронних архівах його нема. Людина, яка пройшла сім країн, залишила по собі текст – і майже повну відсутність особистого сліду.

Один із тих, хто взагалі залишив свій слід в українській літературі початку XX століття з Батурина. Псевдонім, яким він підписував свої поезії й під яким його внесено до антології Франка, читається просто: «В. Батуринський». Батурин у цьому імʼя пройшов Сибір і Казахстан, Кубань, Поділля, Галичину, Балкани, Америку – і залишився в Англії.

Джерела

• Маслов-Стокоз Василь Павлович — Українська Вікіпедія
• Антологія «Акорди» (упорядник Іван Франко, Львів, 1903)
• Літературно-науковий вісник
• Батурин — Українська Вікіпедія
• Наукове товариство імені Шевченка
• Міжнародний інститут соціальної історії (IISH, Амстердам)
• Кур’єр Кривбасу, 1995, №36 (перевидання поезій Маслова-Стокоза)
• Погребенник Ф. та ін. «Українські письменники діаспори», ч. 2 (2007), с. 56–58

Світлини: Wikimedia Commons (палац Розумовського – CC BY-SA 4.0; панорама Львова, початок XX ст. – public domain; Іван Франко – public domain; Олександр Герцен – public domain; Батуринська фортеця – CC BY 3.0).

P.S. Якщо у вашому родинному архіві у Батурині збереглися старі світлини міста, дореволюційні документи, книги з написом «В. Батуринський» чи будь-які матеріали, пов’язані з ім’ям Василя Маслова-Стокоза, – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot