У 1884 році Чернігівське губернське земство підбило статистику хірургічних втручань. Близько 23 відсотків усіх операцій, проведених у губернії того року, припали на одну-єдину лікарню в Конотопському повіті. На десятиліжкову повітову лікарню у Батурині, де працював 32-річний земський лікар Василь Шеболдаєв.
Сюди, у містечко з населенням кілька тисяч душ, із сусідніх повітів везли пацієнтів із грижами, катарактами, гнійниками, переломами. У Батурині оперували те, що в інших повітових лікарнях відкладали до Чернігова або не робили зовсім. До 500 операцій на рік виконувала десятка ліжок. У Москві й Петербурзі такі цифри давали хіба що великі клінічні відділення університетських клінік.
Це не випадковість і не одна вдала зима. З 1879 до 1885 року Батурин був одним із небагатьох сільських центрів Російської імперії, де земська медицина працювала не як набір амбулаторних пунктів, а як справжня хірургічна школа з власною статистикою, обладнанням і потоком пацієнтів.
Народився він далеко від Чернігівщини – 25 лютого 1852 року в Полтаві, у родині купця 2-ї гільдії Валентина Шеболдаєва. Родина дала медицині відразу п’ятьох лікарів: Василя і чотирьох його братів. Полтавська гімназія, потім медичний факультет Імператорського університету Святого Володимира в Києві, 1871–1876 роки.
Диплом він отримав у самий розпал підготовки Російської імперії до війни з Османською. Молодого випускника відправили до військового тимчасового шпиталю, і саме там, поміж пораненими 1877–1878 років, він пройшов школу польової хірургії. У звітах земства його пізніше назвуть «хірургом першого розряду» – тоді цей титул мав цілком конкретний зміст: вмію оперувати під обстрілом, без асистента, з мінімальним інструментарієм.
У 1879 році Шеболдаєв приїхав до Батурина. Містечко переживало не найкращі часи: палац Розумовського стояв занедбаний, на повну реставрацію його чекати ще понад сто років. Лікарня, заснована ще наприкінці XVIII століття з ініціативи останнього гетьмана, занепала разом із самим Батурином. Десять ліжок, скромний хірургічний інструментарій, одна операційна. У звітах земства – невеличкий пункт серед десятка таких самих.
За шість років молодий завідувач зробив із цього пункту базу, куди приїздили на стажування лікарі з інших повітів. Того року губернське земство зафіксувало: майже четверта частина всієї хірургії губернії робилася в Батурині. Не у Чернігові з його губернською лікарнею. Не в Ніжині. У сільському містечку, де ще пам’ятали козацькі сотні.
Поряд із хірургією Шеболдаєв узявся за те, чого в російській земській медицині ще ніхто всерйоз не пробував. У 1881 році в Батурині він заснував те, що Чернігівська обласна бібліотека імені Короленка називає «першими в Російській імперії дитячими яслами». Самих архівних документів про цей заклад у відкритому доступі небагато: відомо, що Шеболдаєв задумував ясла не як соціальну послугу для селян на час жнив, а як інструмент профілактики епідемічних хвороб. Найвразливіших дітей збирали в одне приміщення під медичним наглядом – і це різко знижувало смертність від кишкових інфекцій влітку.
Через три роки, 1884-го, Шеболдаєв запустив у Чернігівській губернії перший віспяний телятник – заклад, де виробляли вакцину проти віспи з лімфи телят. До того лікар орендував корів із телятами власним коштом, вивчивши досвід земського лікаря А. Романова. Один сільський лікар фактично переорієнтував губернську профілактику віспи з імпортної вакцини на власне виробництво.
У 1885 році його забрали з Батурина до Чернігова – головним лікарем і завідувачем хірургічного відділення Чернігівської губернської земської лікарні. Тут він пропрацював до останнього дня.
У Чернігові Шеболдаєв продовжив писати. Найвідоміша його окрема публікація – невеличка брошура з провокаційною назвою «Хвостатые люди», 39 сторінок, надрукована в Полтаві в друкарні Л. Фрішберга 1894 року. Це була переробка статті, що вийшла в чернігівсько-полтавському тижневику «Земський лікар» у 1893-му, плюс доповідь у Товаристві чернігівських лікарів. Йшлося не про сенсації – про рідкісний клінічний випадок з його хірургічної практики, який він описав з повагою до пацієнта і з фактичною строгістю.
Він друкувався в петербурзькому журналі «Врач», подавав звіти до «Земсько-медичного збірника» Євграфа Осипова – фактично першої наукової бази даних про сільську медицину Російської імперії. Цифри з Батурина, які зробили йому ім’я у 1884 році, лягли в основу методології, за якою потім будуть рахувати ефективність земської хірургії повсюди.
Помер Василь Шеболдаєв 1 серпня 1900 року в Чернігові. У 48 років. Похований там же. Ясел, які він заснував у Батурині 1881 року, давно немає; лікарню, де він оперував, перебудовували й переустатковували безліч разів. Цифри, які він зробив у повітовій лікарні, увійшли до «Земсько-медичного збірника» Осипова й залишили слід у методології, за якою потім рахували земську хірургію усієї Російської імперії.
Він не залишив у Батурині палаців і не воював із Меншиковим. Він просто оперував і вчив інших оперувати. Цього виявилося достатньо, щоб у 1884 році з десятка ліжок зробити майже четвертину всієї хірургії Чернігівщини.
Джерела:
– Земський лікар Василь Шеболдаєв – Чернігівська ОУНБ ім. Короленка: libkor.com.ua
– Каталог РДБ. Шеболдаев В.В. «Хвостатые люди», Полтава, 1894: search.rsl.ru
– Земська медицина в Україні: health-ua.com
– Земська хірургія (XIX ст.): istoriirossii.ru
Світлини: з архівів Wikimedia Commons (палац Розумовського, картина В. Маковського, дореволюційні поштівки Чернігова).
P.S. Якщо у вас є старі фото Батуринської лікарні, земських лікарів, дореволюційного Батурина – надсилайте нам у Telegram-бот: @mmedia_addnews_bot. Кожне фото робить нашу історію повнішою.