15 грудня 1994 року Світлана Арсенівна Хоменко отримала з Управління СБУ в Харківській області відповідь на своє звернення. Шість слів: «Місце смерті Харків, причина смерті – розстріл». Її батько народився в Батурині, все доросле життя рахував народжених і померлих в Україні й залишив по собі десятки таблиць природного руху населення. Власна його смерть півстоліття не мала ні дати, ні довідки.
Арсен Петрович Хоменко народився в Батурині влітку 1891 року. Довідкові видання подають 14 липня, дослідник Василь Марочко за анкетою слідчої справи – 27 червня. Батько був поручиком, і в паперах лишився запис, що рід «мав ознаки дворянського походження». Мати, Олімпіада Миколаївна, вела дім.
Хлопця віддали до гімназії в Черкасах, де він провчився вісім років, до 1909-го. Далі був Київський університет: спершу фізико-математичний факультет, потім юридичний. На початку 1910-х його виключили без права поновлення. Причину джерела називають по-різному – в архівній справі це «революційна діяльність», в «Енциклопедії історії України» участь у студентських заворушеннях. Есер за переконаннями, він підходив під обидва формулювання.
Потім була війна. На фронт Хоменко потрапив рядовим, після вишколу служив прапорщиком у штабі, а закінчив поручиком, командиром роти 124-го Воронезького полку в Галичині. Там його тяжко поранило. В анкеті через два десятиліття лишиться сухий рядок: «не чув на ліве вухо внаслідок контузії». У грудні 1916 року він лікувався в Москві, а тоді повернувся до Харкова.
Далі його біографія читається як перелік фронтів. 1917 рік – член міської думи Харкова. З лютого до вересня 1919-го – військо Симона Петлюри. Кілька тижнів у Добровольчій армії, звідки пішов, бо не прийняв ідеї «єдиної і неподільної Росії». Із січня до вересня 1920-го – Червона армія. 1921 року демобілізувався за станом здоровʼя.
31 травня 1922 року Харківський губвідділ ДПУ видав ордер № 266 на його арешт. Анкету затриманий заповнював уночі 1 червня і вписав туди все: і Петлюру, і Денікіна. За таку анкету в наступні роки розстрілювали. Врятувала його канцелярія: колеги з губернського статуправління пішли до чекістів і пояснили, що без завідувача підвідділу «робота зупиняється». Його відпустили.
Робота справді не зупинялася. З грудня 1921 року Хоменко працював у статистиці, а з 1923-го очолив відділ демографії Центрального статистичного управління УСРР. Саме там і саме тоді народилося те, що ми зараз називаємо українською демографічною школою: серії видань «Статистика України», «Статистичний бюлетень», «Вісник статистики України», навіть власна фахова газета «Радянський статистик». Головним випробуванням став Всесоюзний перепис 17 грудня 1926 року, який в Україні організовував Хоменко. Підсумок – 28,8 мільйона людності, з них 23,6 мільйона в селах і 5,2 у містах.
Він був незручним статистиком, бо не довіряв власним цифрам. Кожне дослідження починав із того, що показував, де облік бреше. У 1923 році, розбираючи наслідки голоду 1921–1923 років, Хоменко порахував не лише смертність, а й причини недообліку: 19 відсотків пропущених випадків давало оподаткування записів, 17,2 – пасивне ставлення влади, 8,6 відсотка – виснаження і голод. Тобто частину людей просто не встигали записати.
Тоді ж він встановив, що природний приріст у голодні роки впав більш ніж учетверо порівняно з 1905–1909 роками, а в 17 із 53 округ УСРР приросту не було зовсім. У Бердянській окрузі баланс становив мінус 53, у Мелітопольській мінус 31, у Херсонській мінус 29.
Наприкінці 1920-х він побачив наступну хвилю раніше за всіх. У 1926 році в УСРР народилося 1 207 907 дітей, у 1929-му – 1 079 206. Природний приріст за ці ж роки впав із 689 241 до 542 446. У лютому 1929-го Хоменко написав у «Радянському статистику» фразу, яку йому згадають: «Зменшення абсолютної кількості народжень, коли має воно не випадковість, а цілком сталий характер, треба вважати за небезпечне явище». За його розрахунками, крива фактичного приросту мала зійтися з розрахунковою десь у 1932 році.
6 липня 1930 року комісія з чистки апарату Держплану УСРР розглянула справу Хоменка і винесла присуд: він «не ізжив остаточно політичних есерівських поглядів», а тому «не може бути відповідальним керівником». Йому пригадали поручицький чин і службу в Петлюри, назвали «соціально чужим елементом». Карʼєра державного демографа скінчилася.
Він продовжив рахувати без посади. У 1932 році в журналі «Профілактична медицина» вийшла його стаття «Людність УСРР у перспективному обчисленні». Хоменко розписав приріст по роках і вивів підсумок: на 1937 рік населення УСРР мало становити 35,6 мільйона. Ті самі роки прогнозували й колеги – академік Михайло Птуха називав 34,6 мільйона, академік Костянтин Воблий 34,3. У травні 1933-го Хоменкові присудили звання професора демографії; Птуха написав у відгуку, що в здобувача «рідкий хист писати популярно, без утері науковості».
А 6 січня 1937 року в СРСР провели перепис. За доповідною начальника обліку УСРР Олександра Асаткіна від 15 січня, живих в Україні нарахували 27,9 мільйона за телефонограмами з областей і 28,2 мільйона за попередніми підсумками.
Василь Марочко, який опрацював слідчу справу Хоменка, назвав це «формулою Хоменко–Асаткін»: різниця між прогнозом 1932 року і переписом 1937-го становить 7,7 або 7,4 мільйона людей. Це не число померлих – це розрив між тим, скільки мало бути, і тим, скільки залишилося, з якого демографи й досі вираховують втрати від Голодомору. Хоменко цього розриву не планував: коли він писав свою статтю на початку 1932 року, Голодомору в його розрахунках не було.
Перепис 1937 року оголосили дефектним, а його організаторів заарештували. Асаткін на допиті «зізнався», що його «найбільшим злочином» була «роздута» цифра в 35 мільйонів.
У 1935 році Хоменко написав до редакції «Профілактичної медицини» лист-каяття: мовляв, за тринадцять років роботи «припустився ряду найгрубіших помилок» і засмітив демографію «буржуазним, націоналістичним мотлохом». Це подіяло, але ненадовго. Уже в наступному числі того ж журналу він надрукував статтю, у якій показав звʼязок дитячої смертності з рівнем колективізації району. Два останні роки перед арештом професор демографії був безробітним.
Постанову про його арешт підписали 26 лютого 1938 року, наступного дня його затримали. Під час обшуку вилучили 121 географічно-економічну карту і «книги ворогів народу». За тиждень до того, 21 лютого, у Києві взяли академіка Птуху.
3 червня 1938 року Хоменко підписав «зізнання». Серед іншого там було: «Як демограф я давав таке статистичне описання УСРР, яке виділяло і підкреслювало національну особливість України». Далі йшла вигадана слідством «група учених-демографів», куди він нібито завербував Птуху, Юрія Корчака-Чепурківського, Сергія Томіліна та інших. Обвинувачення проти цієї групи звучало так: передавали на Захід дані про народжуваність і смертність в Україні за 1932–1933 роки, про кількість померлих від виснаження на ґрунті голоду, про дітовбивства. Тобто саме ту статистику, яку Хоменко все життя збирав, і саме за ті роки, про які влада не хотіла жодних цифр.
Допитували його кілька разів на місяць протягом червня-вересня 1938 року. Марочко зауважує деталь, помітну в справі: з кожним допитом почерк арештованого гіршав. 6 грудня військовому прокуророві Харківського військового округу Хоменко відповів, що «ніяких скарг і заяв» у нього немає.
Обвинувальний висновок у справі «Антирадянської терористичної організації українських есерів» підписали 11 грудня 1938 року. Судове засідання відбулося без свідків – за архівною справою 13 грудня, за «Енциклопедією історії України» 17-го. Підсудний сказав: «Винним себе визнаю, свідчення трибуналу давати бажаю». Трибунал радився три години й ухвалив розстріл. Вирок виконали 22 березня 1939 року в Харкові.
27 листопада 1957 року Військова колегія Верховного суду СРСР скасувала вироки у справі, а 28 грудня 1958-го Хоменка реабілітували повністю. Дружина, яка жила в Харкові, зверталася по довідку про смерть чоловіка знову і знову. Довідки їй так і не дали.
Особистий архів ученого знищили. Разом із ним зник рукопис підручника з демографії – першого українського. З його розрахунків уціліло те, що встигло вийти друком: таблиці в «Статистиці України», брошури, стаття 1932 року з цифрою 35,6 мільйона. Ця цифра пережила й автора, і тих, хто підписав йому вирок.
А донька Світлана вперше побачила батькову справу тільки в грудні 1994 року.
Джерела:
Хоменко Арсеній Петрович – https://uk.wikipedia.org/wiki/Хоменко_Арсеній_Петрович
Стешенко В. С. Хоменко Арсеній Петрович // Енциклопедія історії України, т. 10 – https://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21P03=TRN=&S21STR=Khomenko_AP
Марочко В. І. Професор демографії Арсен Хоменко: «причина смерті – розстріл» // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2017. – № 1 (47). – С. 345–390 – https://www.reabit.org.ua/files/store/Journ.2017.1.pdf
Хоменко Арсен. Національний склад людности УСРР. – Харків: ЦСУ УСРР, 1931 (повний скан) – https://resource.history.org.ua/item/0006843
125 лет со дня рождения Арсения Петровича Хоменко // Демоскоп Weekly, № 691, 2016 – https://www.demoscope.ru/weekly/2016/0691/nauka03.php
Світлини: з архівів Демоскоп Weekly, Електронної бібліотеки Інституту історії України НАН України та Wikimedia Commons
P.S. Якщо у ваших родинних архівах збереглися старі світлини Батурина, документи чи фотографії земляків, які вчилися і працювали поза містом, – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot
«Наш Батурин» / «Місцеві медіа»